Анализ стоить явир над водою

Урок № 3 Тема. Соціально-побутові пісні «Стоїть явір над водою», «Гомін, гомін по діброві», «Ой у степу криниченька», українська література 7 клас

Урок № 3 Тема. Соціально-побутові пісні «Стоїть явір над водою», «Гомін, гомін по діброві», «Ой у степу криниченька», українська література 7 клас

Мета: ознайомити учнів із кращими зразками козацьких та чумацьких пісень, навчити аналізувати їх зміст, образи, настрої, з’ясовувати художні засоби, специфічні ознаки та пафос; розвивати навички вдумливого та виразного читання пісень, їх коментування; виховувати естетичний смак, любов і пошану до окраси кожної нації — її пісенної спадщини.

Обладнання: збірки народних пісень, ілюстрації до них, до історичних періодів, про які в них ідеться.

Теорія літератури: народна пісня, її види, специфічні особливості, пафос; аналіз ліричного твору.

ХІД УРОКУ № 3 Тема. Соціально-побутові пісні «Стоїть явір над водою», «Гомін, гомін по діброві», «Ой у степу криниченька», українська література 7 клас

I. Повідомлення теми й мети уроку

II. Мотивація навчальної діяльності школярів

III. Актуалізація опорних знань учнів

1. Перевірка домашнього завдання.

1) Виразне читання пісні «Ой на горі та й женці жнуть», висловлення своїх вражень від неї та вражень батьків, рідних, знайомих.

2) Заслуховування усного твору «Чому пісня «Ой на горі та й женці жнуть» і досі є популярною на сучасних народних застіллях».

3) Зачитування підібраних учнями висловів, прислів’їв про народну пісню.

(Додатковий матеріал: прислів’я про пісні: «З піснею дружити — ніколи не тужити», «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину», «Хто співає, той журбу проганяє», «Як заспівають, мов тебе на крилах піднімають».)

2. Завдання учням.

— Пригадайте, які ще народні пісні часто звучать і нині, поміркуйте чому.

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.

Нелегкою була доля наших далеких пращурів. Постійні напади ворогів змушували їх весь час тримати в руках не лише рало, косу, а й зброю. Великою честю й почесним обов’язком кожного юнака, чоловіка в той час вважалося стати козаком, ходити в походи. Не дбав козак-запорожець про багатство, лише про те, щоб був справний «кінь вороненький» та «зброя ясненька». Він розумів, що може скласти свою буйну голівоньку на чужині. Тому мріяв і сподівався, що товариші насиплють, за звичаєм, шапками високу могилу й посадять червону калину, на яку прилітатимуть пташки та приноситимуть вісті з батьківщини.

Про це складено безліч козацьких пісень.

Окрема сторінка української історії — чумацтво. Наші відважні предки збиралися в громади, запрягали волів і валками вирушали в Крим по сіль. Це була цікава, але й дуже небезпечна подорож. Адже чумаків підстерігали в дорозі й вороги, і хвороби, і негода, й падіж худоби. Інколи господареві так і не доводилося повернутися додому. На його обійстя приводили лише волів із чорною стрічкою на рогах.

Орієнтувалися чумаки по зірках, так званому Молочному Шляху, який і названий був потім Чумацьким Шляхом. Дорога довга, воли йдуть повільно, тільки пісня й зігрівала душу мандрівників. Чумаки часто були першопрохідцями, своєрідною «газетою», їх знала навіть тодішня середньовічна Європа.

Отже, серед пісенних скарбів нашого народу чимало й чумацьких пісень.

2. Робота в групах.

(Учні об’єднуються в 3 групи (можна за рядами).)

Завдання: навчитися виразно читати одну з пісень, зробити її аналіз за планом:

8) власні враження; почуття й думки, які навіює твір

Очікувані відповіді

1-ша група. Пісня «Стоїть явір над водою»

Це пісня про сумну долю козака, котрий поїхав на війну й загинув на чужині.

У пісні не згадується якась конкретна історична подія, тому ми можемо висловити лише припущення. Козаки воювали і проти російського царя, і в складі його війська проти іноземних загарбників чи, навпаки, брали участь у завойовницьких походах самодержця. У будь-якому випадку це — трагедія, бо людина змушена замість мирної праці воювати, замість побудови — руйнувати й гинути на чужині.

«Стоїть явір над водою» — народна соціально-побутова козацька пісня.

У творі виведений образ молодого козака, який, очевидно, не з власної волі змушений їхати на чужину. Про це свідчать такі вирази: «на козака незгодонька», «серденько ниє». Як і личить козакові, у нього «оріхове сіделечко» і «кінь вороненький». Про глибоку любов і пошану народу до своїх захисників говорять пестливо-зменшувальні слова, що часто вживаються у пісні: «незгодонька», «явороньку», «зелененький», «козаченьку», «молоденький», «калиноньку», «родоньку».

Поряд з образом козака, як паралель, вимальовуються образи природи — явора, калини, пташок з рідного краю.

Художні засоби різноманітні: від паралелізму (паралельне зображення образів людей з явищами природи) — козак — явір, вода корінь миє — серденько ниє, калиноньку їсти — приносити од родонь-ку вісти — до епітетів: милу (Україну), молоденький (козак), зелененький (явороньку), пестливо-зменшувальних назв: серденько, вороненький, козаченьку.

Широко вживаються окличні речення, безсполучникові складні речення з протиставленням, поясненням.

Настрій у пісні сумний, журливий, пронизаний патріотичним пафосом.

Головна думка (ідея) — уславлення вірності козака своєму військовому обов’язку, його патріотизму, засудження війни як антилюдського, антигуманного явища.

Ця пісня викликає почуття великої пошани до наших славних предків — козаків.

2-га група. Пісня «Гомін, гомін по діброві»

Ця пісня про зраду козака й ставлення його родини до цього.

Історичною основою цього пісенного твору могло стати поодиноке явище зради, яке засуджувалося не лише суспільством, громадою, але й близькими родичами зрадника.

Жанр — народна соціально-побутова козацька пісня.

Центральний образ твору — образ козака-зрадника. Слово «зрада» не вживається у пісні, але розкривається описово, через діалоги, коли козак запевняє, що йому не страшні ні турки, ні орда, які його наділяють кіньми, сріблом, золотом.

Мати не може змиритися зі зрадою сина й проганяє його. Негативно ставляться до козака й дві старші сестри. Тільки молодша, не розуміючи ще, любить козака як брата. Сам козак розуміє, що вороття йому немає, тому відповідає молодшій сестричці, що повернеться, як пісок зійде (проросте) на камені. Так він відповідає й матері, у якої прокинувся жаль та родинні почуття.

Поряд з образами людей — образи природи: діброва, туман, поле. Гомін по діброві — це як розбурхані почуття, туман — як неприємне, огидне явище зради.

Художні засоби — різноманітні. Метафори («мене змиють дощі, …розчешуть терни»); епітети — густі (терни), буйні (вітри); пестливі слова — зіроньками, слізоньками, додомоньку, головоньку. Поетичний паралелізм (паралельне зображення явищ природи та явищ людського життя), діалоги, окличні та питальні речення, звертання, розгорнуті порівняння (відповідь сестрі).

Пісня пронизана сумним настроєм, жалем.

Головна думка твору — засудження зради, коли людина проміняла батьківщину, любов і повагу рідних на багатство та розкіш.

Пісня викликає жаль через змарновану долю козака, захоплення силою материнських почуттів, поетичністю образних картин, особливо відповідей брата сестрі й матері щодо свого повернення.

3-т я група. Пісня «Ой у степу криниченька»

Це пісня про трагічну долю чумака, який не повернувся додому з далекої мандрівки.

Історична основа твору — явище чумацтва в Україні. Поїздки в Крим по сіль були важкими й небезпечними. Навіть назва «чумаки» пов’язана зі страшною хворобою — чумою, яку вони могли підхопити в теплих краях і перенести далі.

За жанром це народна соціально-побутова чумацька пісня.

Головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не знає, як вона закінчиться. Навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. Не стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. Поховали його в чужій стороні. І тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо.

У пісні використовуються паралелізми (« у степу криниченька, з неї вода протікає — …чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває»); постійні епітети: сиві (воли), чистім (степу), зеленій (муравині), сива (зозуленька); пестливо-зменшувальні слова (криниченька, доріженьку, чумаченьки, зозуленька); вживаються діалоги, окличні слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори. Твір пронизаний сумним настроєм.

Головна думка пісні — висловлення співчуття до важкої, часто трагічної долі чумаків.

Пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням народу створити незабутню поетичну картину.

3. Повідомлення про результати роботи в групах.

1) Виразне зачитування твору кількома учнями.

2) Аналіз твору (можна доручити повідомлення по якомусь із пунктів кожному члену групи).

3) Відповіді на питання учнів з інших груп.

V. Закріплення знань, умінь та навичок

1. Слово Марійки Допитливої.

Я так багато почула цікавого, боюся, що всього й не запам’ятаю. Добре було б це якось узагальнити.

2. Складання таблиці.

«Спільне та відмінне в козацьких та чумацьких піснях».

VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Домашнє завдання

Навчитися виразно читати пісні, аналізувати їх, вивчити одну напам’ять, обґрунтувавши свій вибір; зробити ілюстрації.

источник

Мета: Ознайомити учнів із кращими зразками козацьких

Та чумацьких пісень, навчити аналізувати їх зміст, образи, настрої, з’ясовувати художні засоби, специфічні ознаки та пафос; розвивати навички вдумливого та виразного читання пісень, їх коментування; виховувати естетичний смак, любов і пошану до окраси кожної нації — Її Пісенної спадщини.

Обладнання: Збірки народних пісень, ілюстрації до них, до істо-

Ричних періодів, про які в них ідеться.

Теорія Літератури: Народна пісня, Її Види, специфічні особливості, пафос; аналіз ліричного твору.

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

1. Перевірка домашнього завдання.

1) Виразне читання пісні «Ой на горі та й женці жнуть», висловлення своїх вражень від неї та вражень батьків, рідних, знайомих.

2) Заслуховування усного твору «Чому пісня “Ой на горі та й женці жнуть” і досі є популярною на сучасних народних застіллях».

3) Зачитування підібраних учнями висловів, прислів’їв про народну пісню.

(Додатковий матеріал: прислів’я про пісні: «З піснею дружити — ніколи не тужити», «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину», «Хто співає, той журбу проганяє», «Як заспівають, мов тебе на крилах піднімають».)

— Пригадайте, які ще народні пісні часто звучать і нині, поміркуйте чому.

Нелегкою була доля наших далеких пращурів. Постійні напади ворогів змушували їх весь час тримати в руках не лише рало, косу, а й зброю. Великою честю й почесним обов’язком кожного юнака, чоловіка в той час вважалося стати козаком, ходити в походи. Не дбав козак-запорожець про багатство, лише про те, щоб був справний «кінь вороненький» та «зброя ясненька». Він розумів, що може скласти свою буйну голівоньку на чужині. Тому мріяв і сподівався, що товариші насиплють, за звичаєм, шапками високу могилу й посадять червону калину, на яку прилітатимуть пташки та приноси-тимуть вісті з батьківщини.

Про це складено безліч козацьких пісень.

Окрема сторінка української історії — чумацтво. Наші відважні предки збиралися в громади, запрягали волів і валками вирушали в Крим по сіль. Це була цікава, але й дуже небезпечна подорож. Адже чумаків підстерігали в дорозі й вороги, і хвороби, і негода, й падіж худоби. Інколи господареві так і не доводилося повернутися додому. На його обійстя приводили лише волів із чорною стрічкою на рогах.

Орієнтувалися чумаки по зірках, так званому Молочному Шляху, який і названий був потім Чумацьким Шляхом. Дорога довга, воли йдуть повільно, тільки пісня й зігрівала душу мандрівників. Чумаки часто були першопрохідцями, своєрідною «газетою», їх знала навіть тодішня середньовічна Європа.

Отже, серед пісенних скарбів нашого народу чимало й чумацьких пісень.

(Учні об’єднуються в 3 групи (можна за рядами).)

Завдання: навчитися виразно читати одну з пісень, зробити Її Аналіз за планом:

власні враження; почуття й думки, які навіює твір.

1-ша група. Пісня «Стоїть явір над водою»

Це пісня про сумну долю козака, котрий поїхав на війну й загинув на чужині.

У пісні не згадується якась конкретна історична подія, тому ми можемо висловити лише припущення. Козаки воювали і проти російського царя, і в складі його війська проти іноземних загарбників чи, навпаки, брали участь у завойовницьких походах самодержця. У будь-якому випадку це — трагедія, бо людина змушена замість мирної праці воювати, замість побудови — руйнувати й гинути на чужині.

«Стоїть явір над водою» — народна соціально-побутова козацька пісня.

У творі виведений образ молодого козака, який, очевидно, не з власної волі змушений їхати на чужину. Про це свідчать такі вирази: «на козака незгодонька», «серденько ниє». Як і личить козакові, у нього «оріхове сіделечко» і «кінь вороненький». Про глибоку любов і пошану народу до своїх захисників говорять пестливо-зменшувальні слова, що часто вживаються у пісні: «незгодонька», «явороньку», «зелененький», «козаченьку», «молоденький», «калиноньку», «родоньку».

Поряд з образом козака, як паралель, вимальовуються образи природи — явора, калини, пташок з рідного краю.

Художні засоби різноманітні: від паралелізму (паралельне зображення образів людей з явищами природи) — Козак — явір, вода корінь миє — серденько ниє, калиноньку їсти — приносити од родоньку вісти — до епітетів: Милу (Україну), молоденький (козак), зелененький (явороньку), Пестливо-зменшувальних назв: Серденько, вороненький, козаченьку.

Широко вживаються окличні речення, безсполучникові складні речення з протиставленням, поясненням.

Настрій у пісні сумний, журливий, пронизаний патріотичним пафосом.

Головна думка (ідея) — уславлення вірності козака своєму військовому обов’язку, його патріотизму, засудження війни як анти-людського, антигуманного явища.

Ця пісня викликає почуття великої пошани до наших славних предків — козаків.

2-га група. Пісня «Гомін, гомін по діброві»

Ця пісня про зраду козака й ставлення його родини до цього.

Історичною основою цього пісенного твору могло стати поодиноке явище зради, яке засуджувалося не лише суспільством, громадою, але й близькими родичами зрадника.

Жанр — народна соціально-побутова козацька пісня.

Центральний образ твору — образ козака-зрадника. Слово «зрада» не вживається у пісні, але розкривається описово, через діалоги, коли козак запевняє, що йому не страшні ні турки, ні орда, які його наділяють кіньми, сріблом, золотом.

Мати не може змиритися зі зрадою сина й проганяє його. Негативно ставляться до козака й дві старші сестри. Тільки молодша, не розуміючи ще, любить козака як брата. Сам козак розуміє, що вороття йому немає, тому відповідає молодшій сестричці, що повернеться, як пісок зійде (проросте) на камені. Так він відповідає й матері, у якої прокинувся жаль та родинні почуття.

Поряд з образами людей — образи природи: діброва, туман, поле. Гомін по діброві — це як розбурхані почуття, туман — як неприємне, огидне явище зради.

Художні засоби — різноманітні. Метафори («мене змиють дощі, . розчешуть терни»); Епітети — Густі (терни), буйні (вітри); Пестливі слова — Зіроньками, слізоньками, додомоньку, головоньку. Поетичний паралелізм (паралельне зображення явищ природи та явищ людського життя), діалоги, окличні та питальні речення, звертання, розгорнуті порівняння (відповідь сестрі).

Пісня пронизана сумним настроєм, жалем.

Головна думка твору — засудження зради, коли людина проміняла батьківщину, любов і повагу рідних на багатство та розкіш.

Пісня викликає жаль через змарновану долю козака, захоплення силою материнських почуттів, поетичністю образних картин, особливо відповідей брата сестрі й матері щодо свого повернення.

3-т я група. Пісня «Ой у степу криниченька»

Це пісня про трагічну долю чумака, який не повернувся додому з далекої мандрівки.

Історична основа твору — явище чумацтва в Україні. Поїздки в Крим по сіль були важкими й небезпечними. Навіть назва «чумаки» пов’язана зі страшною хворобою — чумою, яку вони могли підхопити в теплих краях і перенести далі.

За жанром це народна соціально-побутова чумацька пісня.

Головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не знає, як вона закінчиться. Навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. Не стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. Поховали його в чужій стороні. І тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо.

У пісні використовуються паралелізми («У степу криниченька, з неї вода протікає — . чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває»); Постійні епітети: Сиві (воли), чистім (степу), зеленій (муравині), сива (зозуленька); Пестливо-зменшувальні слова Вживаються діалоги, окличні слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори.

Твір пронизаний сумним настроєм.

Головна думка пісні — висловлення співчуття до важкої, часто трагічної долі чумаків.

Пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням народу створити незабутню поетичну картину.

3. Повідомлення про результати роботи в групах.

1) Виразне зачитування твору кількома учнями.

2) Аналіз твору (можна доручити повідомлення по якомусь із пунктів кожному члену групи).

3) Відповіді на питання учнів з інших груп.

источник

Всим небайдужим до літератури і мистецтва відома незрадлива, зворушлива дружба генія слова Тараса Григоровича Шевченка та генія опери Семена Степановича Гулака-Артемовського. Познайомилися вони далекого 1838 року в Петербурзі. Відтоді стали нерозлучними друзями в радощах і бідах, у злета і падіннях…. Семен передавав звісточку для своєї старенької неньки в Городище з Петербургу через Тараса, коли той перебував в Україні, писав листи йому і підримував матеріально, коли той «служив» солдатом у Новопетрівському укріпленні й багато хто від нього відвернувся. Повернувшись із заслання, Тарас почувався в гостях у друга, «як у своїй рідній хаті», називав його рідним братом, подарував дружині Семена автопортрет з дарчим написом. Композитор віддячив поету-другу, присвятивши йому пісню у власній обробці «Стоїть явір над водою». Гулак-Артемовський сам виконав її 19 серпня 1858 року у виставі «Москаль-чарівник». Вона стала однією з найулюбленіших пісень поета…
У Городищенському районному музеї нашого видатного земляка є картина з однойменною назваю «Стоїть явір над водою», подарована її автором, художником Гергієм Васильовичем Терпиловським у день відкриття пам’ятника композитору, співаку і актору Семену Гулаку-Артемовському в Городищі 16 жовтня 1971році…
Тут доречно згадати про те, як вона була написана.
Георгій Терпиловський був талановитим художником, народився він 1902 року. В1922 році знаходився на стажуванні в Москві, знайомий був з Леніним, який, до слова, порадив йому написати картину «Арсенальці».
Пензлю митця належать також відомі полотна «Над убитим сількором», «Тарас Шевченко в Новопетровській фортеці», портрети С.С.Гулака-Артемовського (експонується в Городищенському музеї), Лесі Українки, Олександра Пушкіна, Миколи Щорса та інші.
Саме до нього звернувся організатор і засновник музею в Городищі, пердставник роду по брату композитора Павлу, невтомний ентузіаст, краєзнавець, патріот рідного краю Георгій Хомович Коваль з проханням написати картину про дружбу двох земляків — Гулака-Артемовського і Тараса Шевченка. До нас дійшло кілька листів Коваля до Терпиловського, окремі рядки з яких, мабуть, найкраще передають атмосферу творення полотна «Стоїть явір над водою». Ось вони, ці рядки:«…Я Вам говорив, що буду набридати і що від мене не відчепитесь. Отже нагадую…
Мені відомо, що Ви хворіли, даю скидку, хоч хворіти я Вам не дозволяв. Тож, не хворійте, будьте бодрі й здорові. А тим часом намалюйте картину…» Такі настирливі нотки відчуваємо в листі за13 лютого 1971 року. Але це лише пуп’яночки. Бо в листі за 2 червня того ж року, вже йдуть ягідки:«Я тоді Вам говорив, що набридатиму, от і набридаю, і буду набридати, поки картини не намалюєте. Писав Вам листи, Ви не відповідаєте. Напевне доведеться до Вас опівночі телефонувати. Від цього буде дві вигоди: пільговий тариф і Вам нагадування, бо спать не даватиму…»
Звісно, що після «погроз» позбавити сну, бідному художнику не залишалося нічого іншого, як негайно взятися за пензля і творити бажану картину… Заглибленому в творення вічного й нетлінного, йому було не до листування. Бо вже в наступному Коваль пропонував: «Хоч Ви і не відповідаєте на мої листи, але я змушений Вам писати…
Вношу пропозицію, щоб на цю дату (мається на увазі відкриття пам’ятника композитору в Городищі — О.О.) намалювали картину і з нею приїхали до нас.”
Хай читача не лякає і не дивує процитоване: Георгій Коваль мав добру душу і чуйне серце, а його «грубувата» настирливість була лише своєрідною «тактикою» й великим бажанням, щоб музей таки отримав картину відомого київського художника. Зі свого боку Терпиловський, безперечно, зовсім не гнівався на «прискіпливість» городищенця, часу негаяв, і мовчки творив безсмертні миті, воістинно, братерської дружби двох великих митців.
Картина, розміром 140 на 110 см, була виконана олійними фарбами. З полотна Терпиловського до нас ніби линуть звуки мелодії пісні, що їх творить Семен. Тарас зажурливо слухає, підтримуючи похилену голову рукою і спершись ліктем на фортепіано. На стіні затишної кімнати портрет вчителя композитора Михайла Глінки. Назву картині дав сам автор, відобразивши в її змістові (вже не можна точніше), слова улюбленої поетової пісні: «… На козака недоленька, козак зажурився…» У музеї експонується рояль, відомої свого часу французької фірми «Плейель» ( Шопен грав на роялі тільки цієї фірми), відчутні елементи схожості з тим, що бачимо на картині Терпиловького. Пригадую, як під час екскурсії відвідувачі запитали:«Чому Тарас Григорович так старо виглядає упорівнянні з пишночубим, молодечої постави Семеном Степановичем?»
Але хіба ж заслання, з якого він недавно повернувся, могло його омолодити.
… І нині для всіх, хто вглядається у полотна Георгія Васильовича Терпиловського, ніби лине мелодія улюбленої Кобзаревої пісні, слова якої зворушують своєю ліричністю, своїм життєвим змістом:
Стоїть явір над водою,
В воду похилився,
На козака недоленька,
Козак зажурився.
Не хилися, явороньку:
Ще ти зелененький,
Не журися, козаченьку:
Ще ти молоденький.
Не рад явір хилитися –
Вода корні миє,
Не рад козак журитися –
Так серденько ниє.

“Стоїть явір над водою”. Худ. Г.В. Терпиловський

Опубліковано у Друг Шевченка. Додати до закладок постійне посилання.

источник

Микола ДМИТРЕНКО

ЯВІР — символ світового дерева, прадерева життя, роду; першопочатку; здоров’я, дитинства, молодості, чоловічої сили і вроди, козака, парубка; пам’яті, смутку, зажури, жалю, горя. М. Костомаров писав, що явір (чинароподібний клен) — пісенна назва; “символ печалі, нещастя і суму. Майже в усіх піснях, де є це дерево, зміст зазвичай сумний”.
Явір, як засвідчують колядки, був ще до створення світу:
Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі.
А но лем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати…
Голуби спускаються на дно моря, дістають пісок і золотий камінь, сіють їх. Тоді утворюються земля, сонце, місяць, зірки. А потім дерево стає своєрідним центром, що символізує світобудову, організацію життєвого простору:
Стоїть яворець тонкий, високий,
Тонкий, високий, в корінь глибокий.
А в коріненьку — чорні куноньки,
А в середині — ярі пчілоньки,
А на вершечку — сив соколонько.
А далі дерево стає не абстрактним об’єктом десь серед моря, на горі чи в полі:
Стоїть явір посеред двора,
На яворі золота кора.
Золота кора, срібная роса…
Часто в обрядових піснях образ явора відіграє роль рефрена, повторюється як приспів після одного чи двох рядків, що символізує життєствердження:
Ой за садом, садом три місяці рядом.
Ой яворе, явороньку зелененький!
Із явора робили колиску, щоб дитя росло здорове; меблі, щоб їх не так скоро точив шашіль; коромисло, щоб гнучке було й не муляло плече; сопілку, щоб лунали чарівні звуки; труну (а якщо вже не було явора, то із сосни). Скрипки Страдіварі — також з явора-клена.
Пісенні образи явора мають переважно негативні конотації. Найвідоміші пісні з початком “Стоїть явір над водою, в воду похилився”. Є з-поміж них пісні козацькі, рекрутські, солдатські, жовнірські, бурлацькі, відомі й балади із загибеллю закоханих. Як правило, явір у піснях — “зелененький” і “похилився”. Ця поетична модель передбачає для повноти конструкції появу козака (бурлака, парубка, хлопця): він “молоденький” і “зажурився”.
Стоїть явір над водою, в воду похилився;
На козака пригодонька, козак
зажурився.
Не хилися, явороньку, ще ж ти
зелененький;
Не журися, козаченьку, ще ж ти
молоденький.
Іноді явір — свідок трагічних подій, нещасливих збігів обставин:
Під явором зелененьким
Лежить козак молоденький,
Постріляний, порубаний…
Або ж така констатація:
Утратила свій віночок
Через дурний розумочок.
Під явором зелененьким
З козаченьком молоденьким.
У баладних сюжетах часто на явір перетворюється козак, чоловік або закохана пара: він стає явором, а вона — тополею, сосною, калиною тощо.
У творах Т. Шевченка образ явора суголосний із народнопоетичним. Відомий чоловічий квартет “Явір” символізує не сум, а голосистість, пісенність, задушевність і пам’ять.

Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

Вартість передплати
(з доставкою і поштовими витратами):
Поштовий індекс — 30617. Сторінка у каталозі — 73
На 1 місяць: 11 грн 46 коп.
На 3 місяці: 33 грн 68 коп.
На півроку: 65 грн 66 коп.
Ра рік: 130 грн 12 коп.

источник